Як важливо у важкі хвилини виливати свою душу перед Господом. Так робили пророки і так робив наш Господь, коли проходив свою долину смертної темряви.

“Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту, душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені… Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію: Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю! Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його! Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.” (Плач Єремії 3:19​-26)