Єремія був одним із найбільших Божих пророків. Йому випало пророкувати якраз тоді, коли Вавилонська імперія насувалась на Єрусалим.
Жителі Юдеї звикли, що Господь завжди їх рятував , яким би великим не був їхній ворог. Вони твердо вірили, що ніхто їм не завдасть шкоди, бо вони вибрані Богом і Він перебуває серед них. Але цього разу чаша гріха Ізраїля була переповненою і Господь більше не планував їх рятувати.
Коли Єремія пророкував, що прийде Вавилонська імперія і захопить Єрусалим, а її жителів заберуть у полон, – це геть нікому не подобалось. Такі пророцтва не влещували слух ні царю, ні його особистим “пророкам”. Ось тому Єремію ненавиділи усі! Вони часто заковували його в кайдани і тримали у різних темницях. Від таких постійних поневірянь пророк Єремія впав у великий відчай і почав говорити від свого горя нерозумне:

“Чому біль мій став вічний, а рана моя невигойна, що не хоче загоїтись? Чи справді Ти станеш мені як обманний потік, що води його висихають?” (Єр 15:18)

Господь, почувши таку мову пророка Єремії, наказав йому покаятись за всі пусті слова, які той говорив. А для того, щоб знову бути Божим пророком, Єремія мав навчитись “здобувати дорогоцінне із нікчемного”:

“Тому Господь так відказав: Якщо ти навернешся, то тебе приверну, і перед лицем Моїм станеш, а як здобудеш дорогоцінне з нікчемного, будеш як уста Мої…” (Єр 15:19)

А це означає: яким би нікчемним не виглядало наше життя, ми маємо в тому багні проблем побачити найдорогоцінніше – а це Господь і Його Слово із великими обітницями, якими Він нас так щедро обдарував!
(Ірина Шийка)