Адаптація під час окупації чи війни – чи це добре? Так, це логічно і це правильно – бо це можливість врятувати своє життя, а можливо і не тільки своє. Ніхто не хоче помирати від ворога просто так. Коли не було можливості протистояти, тоді доводилось шукати способи виживання. Люди завжди знаходили такі шляхи. Вони пристосовувались навіть до найсуворіших обставин, оскільки Бог заклав здатність творчо мислити у Своє творіння.

«І зміцніла Мідіянова рука над Ізраїлем. Ізраїлеві сини поробили собі зо страху перед мідіянітянами проходи, що в горах, і печери, і твердині.» (Книга Суддів 6:2)

«Проходи в горах, печери і твердині» – це не що інше, як лазівки життя. Це було тоді. А сьогодні це – підвали, бомбосховища, пункти незламності, павербанки, генератори, запаси питної води і їжі, тощо.

Окупанти діяли особливо жорстоко, вони руйнували і обкрадали ізраїльський край, продукуючи кризу – голоду і спустошення:

«І бувало, якщо посіяв Ізраїль, то підіймався Мідіян і Амалик та сини Кедему, і йшли на нього. І вони таборували в них, і нищили врожай землі аж до підходу до Гази. І не лишали вони в Ізраїлі ані поживи, ані штуки дрібної худоби, ані вола, ані осла, бо вони й їхня худоба та їхні намети ходили, і приходили в такій кількості, як сарана, а їм та їхнім верблюдам не було числа. І вони приходили до Краю, щоб пустошити його. І через Мідіяна Ізраїль дуже зубожів, і Ізраїлеві сини кликали до Господа». (Книга Суддів 6:3-6)

Через Мідіяна Ізраїль дуже-дуже збіднів – і таке тривало довгих сім років. Чому так довго? Чому не рік-два, але аж сім?