Хтось може сказати, що маючи віру в Бога, вже можна не зважати на голос сумління. Це – хибний шлях, бо відкинувши сумління людина з часом загубить і віру. Про це попереджає апостол Павло:

“Адже ти маєш віру Господа і чисте сумління. Дехто зрікся цього і втратив свою віру.” (1Тим 1:19)

“Имея веру и добрую совесть, которую некоторые отвергнувши, потерпели кораблекрушение в вере;” (1Тим 1:19)

Совість є частиною духа людини і через неї часто говорить Бог. Совість нас коректує, тому відкинувши її, ми можемо схибити на своїй дорозі і загубити здатність чути Бога. Люди, що відмовились від голосу совісті – називаються безсовісними. Такі серця є дуже твердими і жорстокими і на них вже немає упряжки.
Згадаємо історію про двох розбійників, що висіли на хрестах поруч з Ісусом. Один із них був безсовісним чоловіком і ні в чому себе не винив. А коли був подих смерті, то замість покаяння у власних гріхах, він почав хулити Бога…
Інший розбійник реагував на докори совісті. Він розумів, що висить на хресті по заслузі. Він аналізував своє життя і визнавав, що був не правий. А коли був подих смерті, то розбійник попросив Ісуса, щоби Він згадав його у Царстві Своїм. І промовив до нього Ісус:

“Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!” (Лк 23:43)

Тому, пам’ятайте, що відкидаючи голос сумління, людина ризикує розбитись у вірі; а вчасно реагуючи, – отримає зустріч з Ісусом у Небесах!