Якось проходжуючись по своєму розкішному палаці і оглядаючи велич свого царства, цар Навуходоносор запишався. Він подумав, що виключно силою своєї руки і мудрості він досягнув такої могутності і слави.
Проте напередодні Господь через сон попереджав Навуходоносора, що його слава затухне і його відлучать від царювання, якщо він не пізнає, що “над людським царством панує Всевишній, і кому схоче, дає його.”
Пророк Даниїл радив цареві, аби той по-особливому упокорився перед Богом:

“А що сказали позоставити пня кореня дерева, – твоє царство позостанеться тобі, якщо ти пізнаєш, що панує небо. Тому, царю, нехай буде до вподоби моя рада тобі, – зламай же свої гріхи справедливістю, а свої провини – милістю для вбогих, щоб твій мир був довготривалий.” (Дан 4:26-27)

Але Навуходоносор не зробив висновки із застереження Господнього ані не прислухався до мудрої поради пророка. Ось тому дерево його величі було зрубане і збулося все так, яку було йому показане уві сні. Цар був відділений від людей і втратив всю свою пишноту, допоки не пізнав, що “НАД ЛЮДСЬКИМ ЦАРСТВОМ ПАНУЄ ВСЕВИШНІЙ, І КОМУ СХОЧЕ, ДАЄ ЙОГО!”
Час йшов. І як тільки Навуходоносор упокорився у своїх гордощах, Бог повернув його до поперднього стану і відновилось його царювання. Навчений гірким досвідом, цар вже не пишався собою, а прославив Всевишнього Бога:

“Тепер я, Навуходоносор, хвалю й звеличую та славлю Небесного Царя, що всі чини Його правда, а дорога Його правосуддя, а тих, хто ходить у гордощах, Він може понизити.” (Дан 4:37)

(Ірина Шийка)