Так склалося в житті Мемфівошета, що він окривів, коли ще був маленьким. Він народився у царській сім’ї, і здавалося б мав все для щастя. Але трапилась біда, його батька Йонатана вбили на війні, а нянька, втікаючи з маленьким Мемфівошетом на руках, ненароком спіткнулась і впала. З того часу Мемфівошет окривів на свої ноги, а також втратив всі ті царські блага, в яких він родився.

Пройшли роки і великий цар Ізраїля Давид згадав про свій завіт, який він уклав із Йонатаном. Цар негайно поцікавився долею сина Йонатана. І ось настав той незабутній день, коли Мемфівошет увійшов, кульгаючи на своїх ногах, у тронну залу царя. З того часу доля Мемфівошета стала іншою, адже він тепер був званим гостем за столом царя Давида і залишався жити в царському місті Єрусалим.

“А Мефівошет сидів в Єрусалимі, бо він завжди їв при царському столі. І він був кривий на обидві свої ноги.” (2Сам 9:13)

Так само, як цар Давид пам’ятав свій завіт з Йонатаном, – Всевишній Бог пам’ятає про Ісуса. І через Нього ми маємо доступ до Престолу Небесного Отця. Заради Ісуса, Бог дозволяє нам бути званими гостями за Його столом. Інколи ми ще продовжуємо кульгати, так як це було з Мемфівошетом, але це не заважає нам залишатись у Домі Небесного Царя.
Не по наших заслугах, а заради Христа Бог вертає нам втрачений рай!
(Ірина Шийка)