Важка атмосфера відчаю нависла над табором Ізраїля після того, як Мойсей оголосив план виходу з пустині через 40 років.
А перспектива зістарітись у палючій сонцем місцевості аж ніяк не додавала радості і натхнення для більшості з них. Так, вони застрягли там на довго і їм треба було змиритись і якось жити далі з цим…
Якщо ж ми поглянемо на ту саму пустиню очима Мойсея, то побачимо там нечувану велич Божої Слави. Мойсей навчився черпати життєдайні соки для себе не від пустині, а від Сущого Бога, що перебував разом із ними. Мойсей найшов Вічне Джерело живої води, що напувало його тіло і відновлювало його душу усі ті сорок років.
Таким чином, для одних людей пустиня – це безперспективне місце жалюгідного існування, повне смутку і нарікань. А для інших людей пустиня перетворюється на квітучий сад, напоєний Живою Водою, що тече від Престолу Того, Хто милує і любить нас:

“…Оберну Я пустиню на озеро водне, а землю суху на джерела! На пустиню дам кедра, акацію, мирта й маслину, поставлю Я разом в степу кипариса та явора й бука, щоб разом побачили й знали, і пересвідчились та зрозуміли, що Господня рука це зробила, і створив це Святий Ізраїлів!” (Іс 41:18-20)

(Ірина Шийка)