Проказа – це не тільки страшна хвороба. Вона несе за собою ізоляцію від людей і, як наслідок, – самотність. Тому прокажені мають не лише фізичні болі, вони ще й душевно травмовані через свою приреченість. Історія із Євангелії від Луки говорить нам про 10 прокажених. Вони вхопились за останню надію – Христа. Вони перестріли Ісуса і взивали до Нього: “Господи, помилуй нас!” І Христос почув таку їхню молитву. Прокажені мали достатньо віри, аби вздоровитись. Але Ісус засмутився від цих людей. Чому? Бо Вони не повернулись, щоб подякувати Йому.У них тепер було дуже багато “важливих” справ. Адже тепер ці люди здорові і мають відкритий доступ до суспільства. У них вже є всі шанси аби влаштувати своє земне життя. Так мало часу, треба поспішити адже тепер треба надолужити все упущене через хворобу. Вони побігли будувати стосунки із людьми, втілювати свої мрії і облаштовувати свою долю. А Ісус їх все ще чекав… Він чекав, що вони прийдуть Йому подякувати. Він хотів дати їм ще більший подарунок, аніж зцілення. Він хотів подати їм Свою руку дружби. Він хотів дати їм почесне запрошення у Свої вічні оселі. Він хотів забрати ту перешкоду, що заважала їм увійти у Небесне Царство. Їх ізоляція від Бога мала закінчитись великим спасінням та радістю на небесах.На жаль, уздоровлені прокажені поставили для себе інші пріоритети у житті. Шкода таких людей, які нехтують найбільшим Даром від Бога – Спасінням. І ставлять відносини з людьми та гонитву за положенням у суспільстві вище відносин із Богом. Адже просте слово “дякую” могло змінити їхнє життя не тільки в цьому віці, але і в майбутньому. Не засмучуй Бога своїм невдячним серцем. Поспіши налагодити свої стосунки із Ним. Входь у його брами з подякою – така Божа воля про тебе!