“О мужі! Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ.” (Дії 27:10)

Та чи міг цими словами спинити безум більшості на борту олександрійського корабля скований в’язень Павло? А ще, коли їм в обличчя подув теплий південний вітерець… Віддавшись попутному вітру, – вони віддались замаскованому вітру смерті. Забобонні християни часто ворожать по вітру і віддаються йому. Павло був пророком для цього корабля. Він розумів, що є різні сезони. Це була пора зими: очікувань, терпіння і спокою. А бажання швидко перестрибнути сезон призвело до краху корабля. Віра і оптимізм плотських людей закінчується там, де обривається їх видима надія. Якір же духовних закинутий дальше – у Святеє Святих, звідки і приходить своєчасна поміч. Духовні не зважають, який вітер дує. Вони ідуть за Словом уперед, – за вітром і проти вітру. Вітер – не їхній орієнтир! Їх веде лише Слово, що походить із уст Божих!