“Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув? Далекі слова мого зойку від спасіння мого!… Мій Боже, взиваю я вдень, та Ти не озвешся, і кличу вночі, і спокою немає мені! Та Ти Святий, пробуваєш на хвалах Ізраїлевих! На Тебе надіялись наші батьки, надіялися і Ти визволив їх. До Тебе взивали вони і спасені були, на Тебе надіялися і не посоромились. А я червяк, а не чоловік, посміховище людське й погорда в народі. Всі, хто бачить мене, насміхаються з мене, розкривають роти, головою хитають! – Покладався на Господа він, хай же рятує його, нехай Той його визволить, він бо Його уподобав! Бо з утроби Ти вивів мене, Ти безпечним мене учинив був на персах матері моєї! На Тебе з утроби я зданий, від утроби матері моєї Ти мій Бог! Не віддаляйся від мене, бо горе близьке, бо нема мені помічника! Багато биків оточили мене, башанські бугаї обступили мене, на мене розкрили вони свої пащі, як лев, що шматує й ричить! Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділились, стало серце моє, немов віск, розтопилось в моєму нутрі. Висохла сила моя, як лушпиння, і прилип мій язик до мого піднебіння, і в порох смертельний поклав Ти мене. Бо пси оточили мене… обліг мене натовп злочинців, прокололи вони мої руки та ноги мої… Я висох, рахую всі кості свої, а вони придивляються й бачать нещастя в мені! Вони ділять для себе одежу мою, а про шату мою жеребка вони кидають… А Ти, Господи, не віддаляйся, Допомого моя, поспіши ж мені на оборону! Від меча збережи мою душу, одиначку мою з руки пса! Спаси мене від пащі лев’ячої, а вбогу мою від рогів буйволів. Я звіщатиму Ймення Твоє своїм браттям, буду хвалити Тебе серед збору! Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння Ізраїлеве, бо Він не погордував і не зневажив страждання убогого, і від нього обличчя Свого не сховав, а почув, як він кликав до Нього!” (Пс 22:2-25)