На схилку свого царювання помазаному Богом Давиду знову довелось проневірятись і кудись тікати. Амбітний Авесалом тоді захопив царство і намагався вбити свого батька царя.
Важко й уявити собі, що робилось у той час в серці Давида, коли рідний син підняв на нього свою п’яту…
Змучений, зневажений і згорьований помазанець Господній будучи в бігах наткнувся на Шім’ї – чоловіка з роду Саула. Шім’ї твердо вірив, що це Господь нарешті відімстив негідному Давиду за дім Саула. Він возумнив з себе пророка і злими словами добивав по дорозі ітак виснаженого Божого вибранця Давида:
“І йшов Давид та люди його дорогою, а Шім’ї йшов узбіччям гори навпроти нього. І він ішов та все проклинав, і кидав камінням на нього, та порошив порохом.” (2Сам 16:13)
Давид мав при собі достатньо воїнів, які готові були прибрати з дороги цього проклинаючого злоріку Шім’ї. Але Давид не захотів сам розправлятись з цим негідним чоловіком. Він очікував на милість Божу і оправдання від Нього на своє життя:
“Може зглянеться Господь над моєю бідою, і поверне мені цього дня добром замість його прокляття…” (2Сам 16:12)
По недовгому часі Господь зглянувся над Давидом і повернув йому царство. А от злоріка Шім’ї попав на суд до сина Давида – Соломона і там він відповів сповна за те зло, що зробив Давиду.
На жаль часто трапляються люди, подібні до Шімї, які самоназначають себе пророками і злословлять Божих вибранців, коли ті проходять свою долину недолі. Та коли Син Божий прийде у царство своє – то віддасть сповна кожному, хто не боїться злорічити на свого ближнього, бо написано в писанні, що “ЗЛОРІКИ ЦАРСТВА БОЖОГО НЕ УСПАДКУЮТЬ!”
(Ірина Шийка)